Надомна чи дистанційна робота: у чому різниця

Сьогодні робота поза межами приміщення роботодавця стала поширеною формою зайнятості. Водночас законодавство чітко розрізняє два формати – надомну та дистанційну роботу, які мають різні умови організації праці.

Надомна робота передбачає виконання завдань за місцем проживання працівника або в іншому визначеному приміщенні, яке має конкретну адресу. Робоче місце є постійним і не може змінюватися без погодження з роботодавцем.

Працівник працює за встановленим графіком підприємства, установи чи організації. Тривалість робочого часу та перерви визначаються правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Роботодавець забезпечує працівника необхідними інструментами, матеріалами та технікою. У разі використання власного обладнання працівник має право на відповідну компенсацію.

Дистанційна робота передбачає виконання завдань у будь-якому місці за вибором працівника з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Працівник самостійно визначає місце роботи та несе відповідальність за належні умови праці. Режим роботи визначається працівником самостійно, за умови дотримання встановленої законодавством тривалості робочого часу.

Важливою гарантією є право на період відпочинку, протягом якого працівник може не відповідати на службові дзвінки чи повідомлення.

За погодженням сторін дистанційна робота може поєднуватися з періодичними візитами до роботодавця.

Також законодавством передбачено можливість тимчасового переходу на дистанційну роботу строком до двох місяців, зокрема у випадках, пов’язаних із проявами дискримінації на основному місці роботи.

Незалежно від обраної форми організації праці, її умови повинні відповідати вимогам законодавства та бути чітко визначені у трудовому договорі.