Розповідати про складності розбудови безбар’єрного міського простору важливо. Але ще важливіше – пропонувати конкретні дії, що допомагають переосмислити самі підходи до планування міст.
Про виклики у створенні безбар’єрного середовища та способи їх подолання говорила Svitlana Hnatiuk, експертка громадської організації Безбар’єрність, під час третього Lviv Urban Forum – щорічної найбільшої події в Україні для архітекторів, урбаністів, міських планувальників та всіх, хто формує сучасне міське середовище.
Концепція безбар’єрності має передусім світоглядний характер: вона передбачає створення суспільства рівних можливостей – без обмежень та дискримінації, з повагою до людського різноманіття. Втім, у міському середовищі її часто спрощують, зводячи лише до архітектурних характеристик.
У своєму виступі Світлана Гнатюк зосередилася на двох чи не найважливіших викликах: перший – саме вузьке розуміння безбар’єрності як лише фізичної доступності, що замість усунення бар’єрів може й створювати нові. Другий – фрагментація простору та відсутність цілісного підходу у містобудуванні, що формує оази безбарʼєрності, а не створюється справді безбарʼєрне середовище.
«Концепція безбарʼєрності охоплює надання послуг та інформації у спосіб, який є зрозумілим і зручним для кожного, а також боротьбу зі стереотипами та упередженнями. У міському середовищі вона виражається через формування доступних, комфортних та безпечних просторів. І це не тільки про відсутність фізичних бар’єрів, а й про уникнення конфліктів між елементами дизайну та практиками користувачів. Це про можливість використовувати територію за своїм баченням, виключення композиційних дисонансів і відсутність порушень принципів та особливостей загальноміського дизайну», – зазначила Світлана Гнатюк.
І саме у такому, розширеному розумінні, за підтримки ГО Безбар’єрність був реалізований унікальний кейс. Нова пошта – компанія, що не є девелопером та майже не працює із міським простором, але належить до спільноти «Бізнес без бар’єрів» і дбає про доступність, – відкрила перше безбар’єрне відділення. Його простір спроєктовано з урахуванням різних потреб користувачів – від безперешкодного входу та доступної вбиральні до індукційної петлі, аудіомаячка, цифрового помічника з регулюванням висоти, дитячої зони, велопарковки та навіть «готелю» для комах.
Така локація є прикладом того, як можна інвестувати не лише у доступність, а й у якість сервісу та повагу до людського різноманіття. Проте навіть у великих містах подібні ініціативи залишаються поодинокими, локалізованими та часто зводяться до маркетингових стратегій. І це – вже другий виклик, на якому акцентувала увагу учасників форуму Світлана Гнатюк.
Детально ілюструє повсюдну картину дослідження, проведене щодо взаємодії кампусу одного зі столичних університетів з навколишнім міським простором. Оцінювалися такі параметри як безпечність, комфортність, фізична, ментальна та інформаційна безбар’єрність, пішохідна та транспортна зв’язаність, а також стилістична та функціональна цілісність.
Ключовий висновок: з боку житлової забудови другої половини ХХ століття простір є переважно безбар’єрним – з продуманою організацією, гармонійними відстанями між будівлями, зоною озеленення та зручностями для відпочинку. Прибрати паркан навколо кампусу – і ця частина території може стати взірцем доступності.
Натомість з інших сторін кампусу ситуація протилежна: житловий комплекс і величезний масив недобудов, розміщення впритул до паркану сміттєвих баків та інженерних споруд, нерівне покриття, ненормативні пониження, захаращений простір, перешкоди на шляху та кіоски, що розташовані на тротуарах – усе це формує недоступний простір і дисгармонійну взаємодію.
«Це пряма демонстрація знецінення сусідства ЖК і класичного університету. І водночас, це бар’єри у міському просторі, які ми не помічаємо, коли говоримо про безбар’єрність. Бо насправді усі локації не є самостійними одиницями, вони частини взаємопов’язаної мережі – міської тканини. Тож в ідеалі пересічний користувач міста не повинен відчувати меж міських ділянок, і в кожній із них отримувати базові міські переваги, адже безбар’єрність – це не привілей», – наголосила Світлана Гнатюк.
Наступний етап розбудови доступної держави – зосередитися не на створенні оаз безбар’єрності, а робити безбар’єрним усе міське середовище, щоби простори з різним функціональним призначенням, статусом чи правовою приналежністю доповнювали одне одного – а не дисонували.
«Бізнес без бар’єрів» – спільнота компаній, об’єднаних навколо ініціативи першої леді Олена Зеленська «Без бар’єрів», спрямованої на створення рівних можливостей для всіх українців.