Тригер – це умовний ментальний пусковий механізм. Тригери можуть повернути до пережитих подій, раптово викликати страх, паніку, апатію.
У цьому дописі – про теми, що можуть стати тригером у спілкуванні з людьми, які мають бойовий досвід.
«Мене, наприклад, перше, що чіпляло – це те, що якось багато цивільних взагалі не усвідомлюють, що таке війна і який їм внесок треба робити. Або ставати військовим, або думати про те, як кожен твій день повинен наближати перемогу», – розповідає Дмитро Кулібаба, військовослужбовець 114 бригади ТРО.
Але не варто уникати спілкування з ветеранами. Навпаки, вони іноді дуже хочуть бути почутими. Треба тільки знати, які теми можуть стати чутливими для розмови: війна, політика, справедливість і несправедливість, почуття провини. А якщо людина із бойовим досвідом сама прагне підняти ці питання, то нагадайте собі: вона має право думати так, як їй краще, і немає потреби переконувати її у протилежному.
«Коли людина вже почала говорити – вислухайте настільки, наскільки ви би змогли. Якщо важко це чути, згадайте, що зазвичай допомагає вам впоратись зі складною інформацією. Розосередьте сприйняття, перемкніть увагу на жести та стан людини, а не на сенси того, що вона говорить. Не варто весь час мовчати та відводити погляд, інакше можете здатись байдужим або скласти враження, що ви не готові до співчуття. Не перебивайте, не тисніть, не давайте оцінок», – радить Наталія Умеренкова, очільниця Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців.
Ще одна тема, яку точно немає сенсу зачіпати, це вбивства. На фронті військові вимушені йти на такі вчинки, щоб вижити, захистити родину та країну. Але жодна нормальна людина не пишається тим, що когось вбила. І це точно не те, про що мріють з дитинства або із задоволенням згадують.
«На військовій службі, в зоні бойових дій є певний елемент простоти комунікації. Там є розуміння, де свої – де не свої. Але при цьому є певні складнощі: це постійне фізичне навантаження, це постійна напруга, це постійна… Давайте казати як є: постійна вірогідність закінчити свій життєвий шлях», – ділиться ветеран Родіон Тристан.
Обговорення смерті ніколи не буде доречним. Як правило, більшість ветеранів / ветеранок втратили на війні побратимів/ посестер. І це не лишається без наслідків. Людина повертається з фронту додому та іноді не може собі пробачити, що вона вижила, а хтось – ні. Тому згадування про смерть побратимів / посестер допускається лише коли йдеться про пам’ять, а не про факт загибелі.
Більше таких рекомендацій для взаємодії з повагою до гідності та досвіду кожної людини 
у спеціальному розділі «Довідника безбар’єрності» – «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» 
https://bit.ly/3JKOTal
та у створеному на його основі однойменному освітньому серіалі, який можна переглянути на Дія.Освіта – https://bit.ly/3UYvZSK або на YouTube «Ти як?» – https://bit.ly/4aZfBZ0
Проєкт реалізовано у межах ініціативи першої леді Олена Зеленська.
А ось кілька прикладів, які наглядно демонструють, чому деякі фрази – зайві
«Я тебе розумію»
Не варто цього говорити людині із бойовим досвідом, якщо ви самі не були на фронті.
«Неврівноважений…», «Хворий…», «Із ПТСР»
Сама нинішня ситуація вже ненормальна для будь-якої людини. Як для цивільних, так і для ветеранів / ветеранок. Тому усі хвилювання та надмірні реакції, пов’язані з війною, прийнятні.
«Ти повинен / повинна…», «Тобі треба…»
Не вимагайте від людей, які повернулися з фронту, активних соціальних дій. У певний момент життя вони вирішили захищати країну. Коли цей обов’язок виконано – не варто обтяжувати їх додатковими очікуваннями. Дайте змогу органічно повернутися до цивільного життя.
«Коли війна закінчиться?», «Коли обміняють наших полонених?»
Відповідей ветеран / ветеранка точно не мають, бо ці питання трохи не «за адресою». А от зайвими тригерами такі фрази стати можуть.
Освітній серіал «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» створено з ініціативи Міністерство цифрової трансформації України у межах комунікаційної кампанії Ти як? Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи першої леді Олени Зеленської. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційний центр КМУ / Mental Health UA, ГО Безбар’єрність та компанії Visa – учасниці спільноти «Бізнес без бар’єрів».
#bezbariernist#безбарєрність#barrierfree
